Легенда української піхоти Андрій Верхогляд загинув на Світлодарській дузі у бою з вагенрівцями

Минулого тижня Україна прощалася з 27-річним Народним Героєм України майором Андрієм Верхоглядом. Його відспівували у Михайлівському Золотоверхому соборі Києва, а похоронили у рідному Новограді-Волинському Житомирської області.

Незважаючи на молодий вік, Андрій став легендою української армії. Цього блакитноокого блондина з незмінною усмішкою жартома називали «найкрасивішим піхотинцем». Таким він був поза війною. А у бою – безстрашний, розумний офіцер, за яким йшли солдати. Джерело

З академії – на фронт

Питання вибору професії для Андрія ніколи не стояло. Його дід, тато – офіцери. Тому після школи одразу вступив до Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові. Коли розпочалася війна, хлопець навчався на другому курсі.

– Кожна країна, яка здобула свою незалежність, проходила через якусь війну. Ми отримали її у 1991 році, йшли мирним шляхом і думали, що все так і буде. Я вважаю, що це випробування треба було пройти. І те, що ми зараз переживаємо – це будівництво нової нації, – казав молодий офіцер, який отримав у війську псевдо «Лівша».

 

 

Випуск в академії відбувся 28 лютого 2016 року, а вже 16 березня Верхогляд приїхав до зони бойових дій. Він був призначений командиром роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади. А вже у січні 2017-го про цей батальйон заговорила вся Україна.

Тоді Андрій Верхогляд разом з командиром Андрієм Кизилом (став Героєм України посмертно), Василем Тарасюком (про уродженця  волинського Заболоття, Героя України «Вісник+К» писав у серпні 2017 року) взяли сепарську позицію «Алмаз» під Авдіївкою. Утримували під шквальним вогнем і відбивали атаки. Наші бійці перейменували її на «Орел» на честь загиблого там капітана Андрія Кизила.

Під час боїв у районі Авдіївки Верхогляд був поранений – за кілька метрів розірвалася граната. З його тіла лікарі витягли понад 20 осколків. Та за декілька місяців він повернувся у стрій. Андрій з когорти молодих командирів, які змінили українську армію, не залишивши у ній нічого від радянщини.

– У нашій армії сидить дуже багато військових, які найкраще що бачили – це, мабуть, навчання зі старою радянською технікою десь аж у кінці 90-х. Але зараз має бути все по-іншому. От ті, хто просидів в окопах на морозі, якраз варті армії, бо знають, що таке війна насправді. А ще дуже важливо змінити ставлення до звичайного солдата. Як він нічого не вартий без офіцера, так і офіцер без нього. Тут має бути взаємоповага, і працювати мають всі як один організм, – казав він в одному з інтерв’ю у 2017 році.

 

 

– Андрій завжди був усміхнений, спокійний і зібраний. Навіть коли сам нервував, міг людині вселити впевненість, – сказав про нього товариш і журналіст Володимир Рунець. – Був мужнім і порядним. Завжди беріг своїх людей і щодня наближав Україну до перемоги.

– У нас є одна мета – це незалежність України. У нас є один ворог – російська федерація. Наша ціль – свобода наших дітей, батьків і нашої держави. Вона буде досягнута, всі завдання, які перед нами стоять, ми виконаємо. Перемога за нами! Це наша земля, тож за нами правда, – казав безстрашний офіцер.

Оставьте первый комментарий

Оставить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован.


*