БОГДАНЧИКУ!!! Мій CИНY!!!Тoбі мало бути-22… Ворoг забрав тебе від мене… Жорсtоко,циnічно..Cиночку, Мій найдopoжчий і нaйрідніший!!! Мій Ангeл…Пом”яніть в мoлитві..

БОГДАНЧИКУ!!! Мій найдорожчий и найрідніший СИНУ!!! Мій Ангел, моє сонечко, моє золотце, моя квіточка, моя надія,опора и сенсъ мoго життя!!!

Тоби мало би виповнитися 22… Ворожи кулі нелюда забрали тоби життя… Жорстоко, холоднокровно, цинично и подступно. Тепер тоби назавжди пройти 21… БОГДАНЧИКУ!!!PROMO

Ти народился на свете в такой прекрасный день, в місяць Пречистої Диви Марії, коли вся природа довкола буяє життям.Ти ріс такою хорошою и жизнерадостною дитиною. Все хотів знати, вмити, відвидав разные гурты. Ти так любив життя!!! БОГДАНЧИКУ!!! Ти гілочка нашего родинного дерева життя; гілочка, якa вже ніколи не зацвіте и не даст плоду…

В щасливу і благословенну днину
Мені тебе подарувало небо, сину.
Те ж небо з висоти на мене впало
В тот день, коли тебе не стало.
Ти біля мене був, как янгол Божий
Я вірила: из тобою все не могу.
З тобою сонце радісно сміялось,
Життя глибом змістом наповнялось.
Ангеликом тебе я називала.
Напевно, вже тоді я відчувала,
Що посланий мене ти ненадовго з неба…
Твоё рукою – надійне, незрадливе,
До ждуго в серці руки турботливі.
І чуйность, жага до жизни от Бога,
Мета — смінити світ, сходи всі дороги.
І прагнення усім допомогти.
Не тлити у житти. Горити!
Як ти спішив, мій сину, жити!
І мрії, мрії про свою сім’ю щасливу…
Ти завжди вірив, сину, мов маленький, в диво…
Немовби знав, що більше днів не буде… тут, на Земле…
Жорстока доли сина хоронити.
І залишитись БЕЗ ТЕБЕ жить.
І марити щодня тобою,
Та просинатися зі сну в страшном болі:
Немовби скинули тебе з скали на камінь…
І серце на шматки…Ті гострі і пекучи.
Збирати їх…І знову починати.
Шукати сили, вчитись дихати,
До світу привикати…БЕЗ ТЕБЕ!!!
Ти – я, я – ти.
Ти житимеш завжди в моєму серці.
Ти – в крапельці роси,
в зірках на небе.
Ласкаво промінцем мене торкнешь,
Обіймеш ніжно вітерцем легеньким,
До менего голоса пташини відізвешся,
Метеликом ти сядеш на долоні.
Завжди невидимий…
Але такой близький та родний!!!
Ведеш мене ти лагидно за руку,
як я колся тебе малим водила.
І крилами своїми помагаєш,
Коли мене вже залишають сили.
Мій рідний! Ти своїм життям
Забарвив небо,
Вніс нові колори ти веселкові.
В моем житти ти – щастя океани,
Які стікають зараз морем сліз в безодню…
Якби дозволил Бог нам обмінятись…життям.
Повір, Богдане, зовсім б не вагалась,
А з вдячністю б цей щедрий дар прийняла,
Щоб ти живим був не лише в моєму серці,
А й наяву…
Якби…якби…якби…
Ці мрії нездійсненні.
Люблю тебе допоки моих дней!!!

Минуго року твій день народження співпав с Днем Матери и ми були такі щасливі обоє, ти вітав мене, а я тебе. Ти подарил мне такую ​​красивую орхидею, которая была останавлена ​​квіти от тебя. Як же важко жити без тебе!!! Я никогда не слышал твой голос, а ты никогда не звонишь, не напишешь смс, не приедешь и не постукаешь в дверь и никогда не скажешь: «Мамо, я вже дома!!!» А я вже ніколи не зможу тебе пригорнути до себе, обійняти и поцілувати, николи не зможу вручити тоби в руки подарунок… Вчора був День Матері, та я ніколи не почую від тебе:» Мамо, вітаю!!!» Мене привітали в инші діти, твої друзі, знайомі и незнайомі, привітали, як маму ГЕРОЯ!!!

Оставьте первый комментарий

Оставить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован.


*