Він пішов захищати країну 9 березня 2022 року, був двічі поранений та повернувся на фронт. А через рік під Бахмутом загинув, тримаючи позицію. Рекордсмену України Василю Шевчуку з Хоросткова, що на Тернопільщині, який перед повномасштабною війною у лютому 2022-го дав інтерв’ю «ФАКТАМ», було 59 років.
Попрощатись із ним, здавалося, прийшло все місто, бо не було там жодного, хто б не знав цього спортсмена, воїна, сім’янина. Попереду труни несли синьо-жовті прапори, майоріли й червоно-чорні та прапор «Правого сектору», де й служив відважний боєць… Земляки вірять, що їм вдасться втілити мрію Василя Шевчука — зробити спортивний майданчик з тренажерами у його рідному парку та облаштувати стадіон зі штучним покриттям. «ФАКТИ» поспілкувалися з донькою полеглого героя Тетяною Шевчук, яка розповіла про його рішення йти воювати та останній героїчний бій…
«Улюблений вислів батька: «Хто хоче — шукає можливості, хто не хоче — шукає причини»
— Тетяно, тато був дуже близькою вам людиною, завжди підтримував, вірив, оберігав. А яким він вам запам’ятався з дитинства? Може, згадаєте якусь особливу історію, що закарбувалась?
— З раннього дитинства тато нас з братом всюди брав з собою, вчив усього, що вмів сам. Ми разом моржували, брали участь в запливах, відвідували різні спортивні змагання. Він завжди був строгим батьком, але справедливим та добрим. Навіть варити борщ навчив мене він. Часто згадую, як разом з татом і братом, років 25 тому, садили перші дерева в парку «Воля» в Хоросткові. Вони досі там квітнуть… Тато навчав, що так народжується життя, розповідаючи прислів’я, що чоловік за життя має посадити дерево, виростити сина й збудувати дім. «Ну й жінка також», — жартував він.
— Чи мав він раніше досвід служби в армії?
— В молоді роки тато служив в армії. Розказував, що саме там навчився дисципліни, відповідальності за інших. Через дідівщину чітко усвідомив, що потрібно завжди захищати слабших та молодших. Навіть там примудрився змайструвати спортивний майданчик, де займався й командир також.
— Що ще, крім спорту, родини та України, так палко любив ваш тато?
— Він любив ЖИТИ. Щодня. Любив контакт з природою: ходив босим по траві та камінцях, спав на лавочці на свіжому повітрі, щодня купався в джерельній воді. Його так і назвали — «фантастичний життєлюб». Також він любив та вмів розкривати дитячі таланти. Тато обожнював дітей, вчив їх плавати, заохочував до спорту. Його улюблений вислів був: «Хто хоче — шукає можливості, хто не хоче — шукає причини».
«Здавалося, що я просто помираю кожного дня»
— У 2020 році ви важко захворіли й батько став одним з тих, хто щодня підтримував, коли вже несила було терпіти. Про це ви згадали у присвяченому татові щемливому листі, який опублікували на своїй сторінці в соцмережі.
— Ми дуже зблизилися з татом за останні роки — через хворобу. У мене діагностували тоді злоякісну пухлину молочної залози 2-ї стадії. Шок, біль, страх, пошук онколога та хірурга. Підготовка документів та здача купи аналізів, нескінченні медогляди. Листопад. Перша операція. Підшкірна порт-система для хімієтерапії готова.
17 листопада. Перша хімія. 6 годин капання. Через пару годин жахливі болі в тілі. Хотілося вити від болю, від страху, з розпачу. Два тижні хімія вбивала все здорове в моєму організмі та давала всі можливі побічні ефекти. На третій тиждень стало легше. Почало випадати волосся. Підстриглась. Наступна хімія. Брат поголив мені голову. Стрес. Відчай. Почали відмовляти ноги, злазити нігті, алергія навколо очей, втрачався зір, пропадали м’язи, боліло тіло, кров з носа, слабкість, металевий смак їжі, припливи, менопауза у 29 років. Кожен 21 день новий сеанс хімії та нові побічні ефекти. Шість сеансів сильної хімії отримало моє тіло. Потім ще 15. Здавалось, що я просто помираю кожного дня. Не було сил ні вставати, ні ходити, ні піклуватись про себе. Лише підтримка чоловіка та рідних допомогли мені витримати цей невимовно важкий шлях
Отправить ответ