Нардепка Вікторія Сюмар: “Мій світ розділився. Моє відчуття, що ми маємо дві України. Одна – має гарну каву вранці, ресторани увечері, добрі авто і дискусії в Фейсбуці про те, як зарплатня для чиновників в 67 тис гривень стимулюватиме їх брати хабарі в час війни. Інша Україна важко переживає дощі, бо в окопах мокро і брудно. Там проблема як вивезти поранених, бо колісна техніка пройти не може, а гусеничної броні вкрай мало… І тому поранені просто приречено помирають…
Вона щодня ховає своїх синів, батьків, чоловіків і дружин та мам… Ця Україна – як одна велика рана. Ця моя Україна ридає над відео, в якому полоненому українському захиснику російські кати відрізають голову… А інша запекло свариться про те, чи достойні підрозділи на відновленні отримувати 30 тис премії. В той час як в тих підрозділах залишилося вже так мало тих самих свідомих і активних добровольців, що пішли в перші дні і про яких точно можна сказати – пасіонарний генофонд нації… щоб ви усвідомили цифру – коли я написала що їх лишилося 15-20%, Ігор Луценко, що пройшов так багато доріг цієї війни, написав: «за моїми відчуттями – значно менше»…
А в цей час інша Україна виказує свою «повагу» людям зі зброєю блокуванням премії в 30 тисяч. Як там спиться, Володимир Цабаль? Без жахів війни? Його Україна дивиться марафон, бо там вєщают про «швидку і неминучу» перемогу. І не особливо розчаровують кількістю втрат і жахами цієї війни. Там можна бути «раціональними». Можна ще подискутувати, а чому «кто то запрєщаєт мнє на русском гаваріть». Можна навіть постійно казати, що «воювати мають ті, хто вміє, тому не я». І що все решта – то «популізм
Отправить ответ